Планчик, шмыгать, закладки... Ах, каком кайфе я провалился, когда решил попробовать эту зеленую наркоту! Мало того, что я болтанулся, как последний наркоман, так еще и стал кринжевым рэпером. Слова, звучат в моей голове, как ритмы, которые не дают покоя, даже в самые поздние часы ночи.
Как-то раз, я шарился по району, разыскивая дурь, и внезапно наткнулся на крутого парня по кличке Шурик. Он был настоящим наркоманом-«профи» и всегда знал, где достать закладки. В его глазах я увидел неистовую страсть к наркотикам, которая сразу заразила меня. Шурик подсказал, что шишки марихуаны, это то, что нужно моей душе, чтобы ощутить настоящий прет. И я поверил ему.
Прет, провалиться в кайф... Да, это слова, которые стали для меня крылатыми после первого затяжки с ракетой. Шурик достал свой планчик, поднес его к моему носу, и я вдохнул этот сладкий, запретный запах марихуаны. Мои глаза стали красными, как у дракона, и я почувствовал, как ноги перестали слушаться. Меня уже носило, словно на волне наркотического опьянения.
Зеленая наркота, шишки марихуаны... Теперь эти слова звучат в моем рэпе, как гимн наркоманской культуры. Я начал писать свои собственные треки, в которых описывал свои приключения с наркотиками. Парни из округи слушали, восхищались и кайфовали вместе со мной. Я стал настоящей звездой в наших узких кругах.
Но, честно говоря, я стал кринжевым рэпером. Мой стиль и манера выступления стали привлекать больше внимания из-за моего наркотического образа жизни, чем из-за моего таланта. Все эти зеленые наркотики отняли у меня нормальное мышление и заменили его чем-то странным и непонятным.
Но знаете что? Я не жалею ни о чем. Каждый день я шмыгаю, перекатываясь от одного наркотического опьянения к другому. Правда, стало все сложнее достать хорошую ганджу. Шурик ушел к другим закладкам, а я остался один в своем странном мире.
Планчик, закладки... Когда-то они были моими лучшими друзьями, а сейчас я даже не помню, как они выглядят. Моя жизнь стала сплошным провалом, где одно наркотическое опьянение сменяет другое. Я потерял свою личность и себя в этой зеленой пучине.
"Сколько раз ты говорил мне, что вся эта наркота лишь отрава для моей души", - услышал я в телефонной трубке голос мамы. Она слышала мой рэп и боялась за мое будущее.
"Оставь все это. Вернись к тому, кто ты был", - продолжала она. Но как же я могу вернуться, когда я уже потерял себя?
Моя молодость превратилась в бессмысленный круговорот наркотических опьянений. Я стал жертвой своих собственных желаний и потерял все, что было дорого мне. Я стал кринжевым рэпером, погрязшим в зеленой наркоте и закладках. И я не знаю, как выбраться из этого круговорота.
Но пока я продолжаю шмыгать, пока эти закладки держат меня в своих объятиях, я буду писать свои рэпы и делиться своей историей.
Так что, если ты решишь попробовать эту зеленую наркоту, подумай дважды. Жизнь кринжевого рэпера - это не то, о чем стоит мечтать. Это темный мир, в котором хочется забыться, но из которого сложно выбраться.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...